Все має свою історію: велика держава і маленька вулиця, звичайна людина і видатний науковець, столиці і маленькі містечка.

    Тараща – місто районного підпорядкування. Розташоване в лісистій місцевості на півдні Київської області, вздовж річок Котлуй і Глибочиці. Відстань до Києва – 122 кілометра. Населення за станом на 1 жовтня 2006 року - 12,2 тисячі чоловік. Перша письмова згадка про Таращу датується 1611 роком. 

Назва міста Тараща здавна привертала  і привертає увагу місцевих дослідників і краєзнавців. На даний час існує декілька гіпотез та варіантів щодо походження міста.

Так за версією В.В.Романюка, відомого в нашому районі краєзнавця і дослідника старожитностей, співробітника Інституту Археології НАН України, походження назви місцевості, на якій нині розміщене місто Тараща, бере з заселення цих місць скіфськими племенами. Назву нашого міста можна пояснити так: основа – Ra – сонце, Stra –міститися, Та – біля, поблизу. Отже, слово Тараща означає міститися, перебувати біля сонця.

Теперішнє місто Тараща має 13 мікрорайонів (кутків), що склалися історично: Город (центр міста), Видна, Вернигорщина, Глибічок, Заріччя, Івасівка, Козаківка, Лиса Гора, Мулівщина, Орликівка, Піски, Ярі, Ярки, та 3 сучасні райони, які утворилися внаслідок нинішнього (1950 – 1990-их років) планування міста: Польова, Аеродром ( на Валу), Лісовицький масив.

Кожна назва несе в собі навантаження, що має історичне, природне, господарське походження.

Заселення нашого міста та його околиць відбувалося вже в добу енеоліту, яскравими представниками якого були носії східно трипільської культури. XV ст.. до н. е. навколо Таращі створюється своєрідне етнічне поле праслов’янських спадкових культур – це східнотшинецька, білогрудівська, чорноліська з розвинутою фазою Жаботинського періоду.

Хвилями прокочуються іраномовні кочівники: кіммерійці, скіфи, сармати. І так до пізнього середновіччя. Невеликі за розмірами та слабо захищені городища праслов’ян не витримують постійних натисків кочівників “номадів” і, починаючи з VII ст. до н. е., з’являються величезні за розмірами городища союзних племен та племінних угруповань.

З появою іраномовних скіфів в українському лісостепу утворюється землеробсько – скотарське політичне об’єднання скіфів. Городище ранньоскіфської доби виникає на місці сучасної Таращі.

Розпочинаючи з 1989 року, на городищі та околицях міста проводилися охоронні і рятівні розкопки місцевим археологічним клубом “Невріда” та співробітниками Інституту археології НАН України С.С. Безсоновою і С.А.Скорим, В.В. Романюком. Із середини III ст. н. е. – IV ст. н. е. Таращу та її околиці починають освоювати носії полі етнічної черняхівської культури. Вони досить щільно займають чорноземи і заплави річок, при чому в їхньому середовищі спостерігаємо риси гетодаків , пізніх скіфів, сарматів, ранніх слов’ян та готів. До занепаду цієї аграрної культури призвела настіпна хвиля кочівників – гуннів. Далі на межі XIV-XV ст. Тараща потрапляє під вплив Великого князівства Литовського, яке утримує тут військові формування. Невдовзі  панування Литви змінює ПольщаАле перші поселення на території нашого міста існували в епоху палеоліту.

Заснував Таращу полковник Бліндовський, якому польський король Август II віддав ці землі.

В 1711 році козак Орлик і прихильники шведського короля Карла XII знищили Таращу вщент. Незважаючи на це полковник Бліндовський знову заселив Таращу, яка через декілька років виросла в містечко. 9 липня 1722 року польський король перейменував поселення в місто Таращу і дозволив проводити в ньому 4 річні ярмарки.

В 1736 році полковник Бліндовський помер і до 1793 року містом Таращею володіли різні польські магнати.

1793 році Правобережна Україна і Тараща була приєднана до Росії. 22 листопада 1800 року Тараща проголошена повітом містом.

В 1842 році в місті було 792 будинки і проживало 5129 жителів. В місті була церковноприходська школа, де навчалося 27 дітей заможних міщан і повітова лікарня. Протягом 1845 року в ній налічувалося 200 хворих. В місті була тюрма, в якій в 1845 році утримувалося 875 в’язнів, яких охороняли 82 солдати і 1 офіцер.

Після відміни кріпосного права в 1861 році в м. Таращі відбувається більш інтенсивний розвиток промисловості, ремесел і торгівлі.,

В 1869 році в Таращі було відкрито міське двокласне училище (зараз це гімназія “Ерудит”). В місті  також працювали два однокласні училища, церковнопарафіяльна школа, чотири приватні і кілька недільних шкіл. В 1916  році в школах міста навчалися більше 1500 учнів.

В 1900 році серед підприємств Таращі найбільшими були вальцовий млин, пивоварний завод та шість цегельних заводів. Крім того, тут діяли медоварня, миловарня, олійниця, свічкарня, 18 кузень,  8 водяних млинів, 2 вітряки. В  1914 році став до ладу чавунно-ливарний завод. В місті проживало понад 15 тисяч жителів.

Під впливом розвитку революційного руху в Таращі в 1904 році виник соціал-демократичний гурток, яким керував В.С.Довгалевськй.

В травні 1907 року учні-старшокласники повітового училища виступили з протестом проти надіслання вітальної телеграми російському царю з нагоди початку випускних екзамені.

15 січня 1918 року в м. Таращі встановилася радянська влада. В цей час німецькі війська захопили с. Синяву. Для боротьби з ними було створено загін чисельністю до 800 чоловік. Ним командували Ф.П.Грибенко і В.С.Баляс.

Партизанський рух в червні 1918 року переріс у найбільше в Україні Таращанське повстання, яке нараховувало до 20 тис. чоловік.

На боці цього загону буде створено Таращанський полк. Після закінчення громадянської війни, в 1926 році, в м.Таращі  діяли 2 семирічні,  2 початкові школи, де навчалися 1153 учні.

В 1920 році відкрився технікум механізації сільського господарства.

В 1930 році в Таращі організували МТС, яка мала 9 тракторів. В 1929-1930 рр. виникли про партії “Більшовицька праця”, “Швейкооп”, “Чоботар”, “Гужтранс”, “Харчо труд”.

В 1939 році стали до ладу плодоконсервний завод, маслозавод, харчокомбінат.

Героїчною славою вкрили себе жителі Таращі в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945рр.

З жовтня 1941 року діяла підпільна патріотична група в Таращанському районному відділенні зв’язку, яку очолював А.П.Стрілець.

Багато жителів Таращі брали участь у Таращанському русі, зокрема О.Т. Савлу, В.С.  Холодний. П.П. Кириленко. І.В. Голянзовський, В.П. Кваснєвський та інші. За мужність і відвагу проявлену на фронтах Великої Вітчизняної війни 246 жителів м.Тараща нагороджені орденами й медалями, а льотчику М.К. Навроцькому і танкісту П.Л. Вернигорі присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

5 січня 1944 року Таращу визволили від німецько-фашистських загарбників.

За період тимчасової окупації фашисти розстріляли 1450 жителів міста, в тому числі 276 дітей, 367 чоловік вивезли до Німеччини.

Фашистські варвари завдали величезних збитків господарству Таращі. У руїнах лежали будинки, були спустошені промислові підприємства.

Поступово місто відновило промислові підприємства, заклади освіти культури. В 1961 році створене районне об’єднання “Сільгосптехніка”. В 1966 році слюсар “Сільгосптехніки” І.Я. Орліченко нагороджений орденом Леніна.

В 1964 році споруджено нові цехи сирзаводу. В 1970 році він виробляв 354 тонни сиру і 418 вершкового масла.

Далеко за межами Таращі був відомий плодоконсервний завод, який експортував свою продукцію в Японію, Польщу, Чехословаччину.

Значним підприємством був Таращанський комбінат продовольчих товарів, який випускав кондитерські вироби, безалкогольні напої, борошно, крупи, олію.

Тараща була одним з найбільших центрів рибного господарства Київської області. Тут містився племінний рибний пункт Українського науково-дослідного інституту рибництва та рибне господарство Київського риб тресту.

В Таращі успішно працювала міжколгоспна інкубаційно-птахівнича станція, яка постачала племінну птицю в інші райони Київської області. Щороку вона давала півмільйона птахомолодняяка. Станція посідала перше місце в області, рік у рік вона була учасником виставки досягнень народного господарства СРСР. Очолював станцію полковник у відставці А.З.Німецький, нагороджений 30 орденами і медалями.

У Таращі знаходився опорний пункт Українського науково-дослідного  інституту економіки сільського господарства, який проводив наукову роботу в галузі спеціалізації, механізації та електрифікації сільського господарства.

З розвитком народного господарства росла і впорядковувалася Тараща. Зріс житловий фонд. На кінець 1970 року він налічував 390 комунальних квартир. У місті було побудовано ресторан, готель, лазню, перукарні. Велику роль у розгортанні капітального і житлового будівництва відігравала організація “Міжколгоспбуд”.

В 1970 році було прокладено 11,2 км міського водогону. Всі центральні вулиці були заасфальтовані.

В 1957 році в Таращі відкрито дитячу лікарню на 25 ліжок. Розширено районну лікарню. Лікувальні заклади міста налічували 310 ліжок.

В 1970 році в Таращі працювало 2 середні, 2 восьмирічні, 1 заочна школи в яких навчалося 2370 дітей, а також технікум механізації та електрифікації сільського господарства, де налічувалось 1090 учнів. У 1959 році було відкрито музичну школу. Понад 400 дітей відвідували художні й технічні гуртки Таращанського палацу піонерів.

Цікав і змістовна робота щодо виховання молоді на бойових традиціях таращанців проводилася в середній школі №1. Юні слідопити вивчали історію свого міста, бойовий шлях легендарного Таращанського полку в роки громадянської та Великої Вітчизняної воєн. Піонерській дружині школи було присвоєно ім’я Таращанського полку.

Сьогодні в економіці міста провідне місце займає торгівля та переробка сільгоспсировини. На території міста працюють підприємства із виробництва м’ясо-молочної продукції, вирощування риби та птиці, проводиться випуск ливарної продукції та машинобудування, діє завод комбікормів та премісків, меблева фабрика.

В місті функціонує поліклініка, лікарня, рай санепідемстанція, 3 аптеки, 5 банків.

У місті працюють 3 загальноосвітні школи, школа-інтернат, агротехнічний коледж. IV ст. акредитації, Київський обласний державний навчально-курсовий комбінат, міжшкільний навчальний комбінат, авто школа ТСОУ, Дитячо-юнацька спортивна школа, 3 дошкільні заклади. Агротехнічний коледж, на 5 факультетах якого навчається більше 1,5 тис. студентів, є одним з кращих навчальних закладів України.

На території району зареєстровано біля 60 структурних утворень політичних партій, переважна більшість яких діють у місті.

Церковно-релігійне життя міста досить активне. Зареєстровані і діють 5 конфесій, в т.ч. римо-католиків.

З культурно-освітніх закладів діє будинок культури, бібліотека, дитяча музична школа, кінотеатр, центр творчості дітей та юнацтва, дитяча спортивна школа.

Окрасою культурного життя міста є зразковий фольклорний ансамбль “Вишиванка”; солісти дитячої вокальної студії, центру творчості дітей та юнацтва – лауреати Всеукраїнських та Міжнародних конкурсів, самодіяльний народний ансамбль “Козацький курінь” – лауреат Міжнародного фестивалю “Слов’янський базар”, неодноразовий переможець обласних конкурсів-оглядів, учасник міжнародних свят.

На території міста збереглися пам’ятки архітектури, побудовані в XIX столітті – колона пожежного депо, костел, млин. Також зберігся ансамбль споруд присутніх місць (службові повітові місця, в’язниця, флігель земського суду, казначейства, міської управи), який був побудований професором архітектурного класу Петербурзької Академії мистецтв А.Д.Захаровим.

Щедра наша Таращанська земля. Але найбагатша вона людьми, які жили і житимуть на ній. Людьми, що своєю працею, помноженою на щиру любов до рідного краю, збагачують славну історію рідної землі.

Серед визначних уроженців Таращі А.П. Александров, президент АН СРСР, доктор геолого-мінералогічних наук, професор Я.І. Доміцький, його брат Ю.І. Доміцький, професор, доктор філологічних наук, Серед діячів культури Тараща дала Україні-О. Злотника критика і літературознавця Ю. С. Бурлія.

З Таращею пов‘зана доля колишнього Голови Верховної Ради України О. М. Ткаченка( 1970-1982 був першим секретарем районного комітету КПУ) та теперішнього Голови Верховної Ради України О. О. Мороза (родом із Таращанського району, працював в агротехнічному коледжі), а також народного депутата України В. А. Сільченка, керівника Київської обласної організації СПУ(довгий час проживав і працював у м. Таращі).      

1 грудня 1991 року жителі Таращі на референдумі підтримали ідею створення незалежності Ураїни. На цьому шляху є певні здобутки. А восени 2004 року жителі міста приймали активну участь у подіях Помаранчевої революції.